У ніч з 13 на 14 березня 1939 року на територію Карпатської України вторглися війська Угорщини, які отримали на це згоду самого А.Гітлера. Угорські війська групи "Схід", а саме вони першими перетнули демаркаційну лінію, значно переважали за кількістю та технічним оснащенням частини "Карпатської Січі", проте декілька днів вітчизняним бійцям таки вдавалося утримувати противника на лінії Ужгород—Мукачево—Берегово— Севлюш.
Очікуючи наступу угорців, Карпатський сейм не припиняв своєї роботи і 15 березня прийняв історичне для всієї України рішення — проголосив державу незалежною. Але вже наступного дня керівництво Карпатської України покунуло столицю місто Хуст і виїхало за кордон. Того ж дня на Красному полі відбулася найбільша битва цього протистояння — угорці почали наступ на Хуст. І хоча ворог теж зазнав значних втрат, містом він таки оволодів. 230 січовиків було вбито, ще 450 захопили у полон. 18 березня була окупована більша частина Карпатської України. Проте українські загони "Карпатської Січі" відступили до віддалених гірських районів Карпат, де продовжували партизанські бої до травня 1939 року.
Відтак, саме Закарпаття перше з українських територій зустріло Другу світову війну, але січовики не злякалися і з гідністю намагалися дати відсіч потужним військам Угорщини — головним союзникам Третього Рейху.
Цього ж дня, 14 березня, але 1923 року Рада послів Антанти у Парижі прийняла остаточне рішення визнати Східну Галичину частиною Польщі. Остання зобов'язувалася надати краю автономію та поважати права етнічних українців. Ці умови були декларативними і в реальному житті ніколи не виконувались. А вже у травні Президент ЗУНР Євген Петрушевич розпустив усі українські державні установи і представництва. На Галичині утворили 5 воєводств, а край отримав назву Польща "Б". До УРСР Східна Галичина приєдналася лише у 1945 році.
(Інформацію запозичено із сайту http://www.calendarium.com.ua)
|