ПОВІСТЬ МИНУЛИХ ЛІТ. ХРЕЩЕННЯ РУСІ. У РІК 6495 (987) скликав
Володимир бояр своїх і старців городських і сказав їм: "Осе приходили
до мене болгари, кажучи: "Прийми закон наш". Потім же прийшли німці, і
тії хвалили закон свій. Після сих приходили жиди. А після сих приходили й
греки, гудячи всі закони, а свій хвалячи, і багато говорили вони,
розказуючи од початку світу. Мудро ж говорять вони, розказують, що й
другий світ [має] бути, і то, померши, встане знову, і не померти йому
вовіки. Якщо ж хто в інший світ перейде, то на тім світі [йому] вогні
горіти. Так що ви врадите? Що відповісте?" І сказали бояри і
старці: "Ти знаєш, княже, що своє ніхто не хулить, а хвалить. Якщо хочеш
ти розізнати гаразд, то маєш у себе мужів. Пославши [їх], розізнай у
кожного про їхню службу, і як [хто] служить богові". І була до
вподоби річ [ця] князеві і всім людям. Вибрали вони мужів добрих і
тямущих, числом десять, і сказали їм: "Ідіте спершу в Болгари,
розізнайте про віру їхню і службу". Вони, отож, пішли, і,
прийшовши, бачили бридкі діла їх і поклоніння в мечеті, і вернулися в
землю свою. І сказав їм Володимир: "Ідіте ще в Німці і роздивіться
також, а звідти ідіте в Греки". Вони ж прийшли в Німці, і,
роздивившись церкву і службу їхню, прийшли до Цесареграда, і прибули до
цесаря [Василія]. Цесар же спитав І їх І, задля чого вони прийшли, і
вони розповіли йому все, що було. Це почувши, цесар і рад був, і честь
велику склав їм у той день. А на другий день послав він [вість] до
патріарха [Миколая], кажучи так: "Прийшли руси іспитувати віру нашу. Тож
приготуй церкву і клір і сам облачись у святительскі ризи. Хай бачать
вони славу бога нашого". І, це почувши, патріарх повелів скликати клір
увесь, і за звичаєм вчинив празникову службу, і кадила вони запалили, і
співи, [й] хори влаштували. І пішов з ними й цесар у церкву |
святої Софії), і поставили їх на почесному місці, показуючи красу
церковну, і співи, і службу архієрейську, і дияконів, що стояли
попереду, [і] розказуючи їм про службу богові своєму. Вони ж, у
зачудуванні бувши і здивувавшись, похвалили службу їхню. І, прикликавши
їх, цесарі Василій і Костянтин сказали їм: "Ідіте в землю вашу". І
відпустив їх [Василій] з дарами великими і з честю. Вони ж
прийшли в землю свою, і зізвав князь бояр своїх і старців, [і] мовив
Володимир: "Осе прийшли послані нами мужі. Так послухаймо од них, що
було". І сказав вінїм: "Розкажіть перед дружиною". Вони тоді
розказали: "Ходили ми спершу в Болгари і дивилися, як вони поклоняються в
храмі, тобто в мечеті, стоячи без пояса. Отож, поклонившись, сяде
[кожен І і глядить сюди й туди, як навіжений, і нема радості в них, але
печаль і сморід великий, і недобрий є закон їхній. І прийшли ми в Німці,
і бачили, як вони службу правили, а краси ж не побачили ніякої. І
прийшли ми тоді в Греки. 1 повели нас |туди], деото вони служать богові
своєму, і не знали ми, чи ми на небі були, чи на землі. Бо нема на земл і
такого видовища або краси такої,— не вміємо ми й сказати [про се].
Тільки те ми відаємо, що напевне бог (їхній) перебуває з людьми і служба
їх єсть краща, ніж в усіх землях. Ми навіть не можемо забути краси
тієї, бо всяк чоловік, якщо спершу спробує солодкого, потім же не може
гіркоти взяти. Так і ми не будемо тут І поганами| жити". Бояри ж,
відповідавши, сказали: "Якби лихий був закон грецький, то не прийняла б
хрещення баба твоя Ольга, що була мудрішою за всіх людей". А Володимир,
відповідавши, мовив: "То де ми хрещення приймемо?" І вони сказали: "Де
тобі вгодно". У РІК 6496 (988), пішов Володимир з військом на
Корсунь, город грецький. Та заперлися корсуняни в городі, і став
Володимир з одного боку города в гавані, на віддалі одного польоту
стріли од города, і боролися кріпко городяни з ними. Володимир обложив
город, і знемагали люди в городі. 1 сказав Володимир городянам: "Якщо ви не здастеся,—буду стояти хоч три роки". Володимир
тим часом спорядив воїв своїх і повелів насип си пати до городської
стіни. І коли ці насипали, корсуняни, підкопавши стіну городську,
викрадали сипану землю і носили до себе в город, висипаючи [її] посеред
города. Вої тоді досипали більше, а Володимир стояв. І от І один]
муж, на ім’я Анастас, корсу нянин, стрілив, написавши на стрілі: "За
тобою, зі сходу, є колодязі, з яких іде вода по трубі. Перекопавши [їх],
ви переймете воду". Володимир же, це по чувши [і] глянувши на небо,
сказав: "Якщо збудеться се — охрещусь". І тут одразу звелів він
перекопати труби, і перейняли вони воду, і люди знемагали від спраги і
здалися. І ввійшов Володимиру город, і дружина його. І послав Володимир І послів] до цесаря Василія і Костянтина, говорячи так: "Осе
город ваш славни й я взяв. Та чую ось я, що сестру ви маєте, дівчину.
Тож якшо її не оддасте за мене, то вчиню вашому городу [те], шо Й сьому
вчинив". І, це почувши, опечалились цесарі, [і] послали [йому)
вість, так говорячи: "Не належить християнам заміж виходити за поган і
оддавати за них. Якщо ж ти охрестишся, то візьмеш її, і дістанеш царство
небесне, і з нами єдиновірцем будеш. Якщо ж сього не вчиниш - не
зможемо ми віддати сестри своєї за тебе". І, це почувши,
Володимир мовив посланим цесарями: "Скажіте обом цесарям так: "Я
охрещусь, тому що раніше від сих днів іспитав я закон ваш, і він мені
єсть до вподоби, і віра ваша, і служба. Бо мені розповіли послані нами
мужі". І, це почувши, обидва цесарі і раді були, і вмолили сестру свою, на ймення Анну, і послали до Володимира [послів|, говорячи: "Охрестись, тоді пошлемо сестру свою до тебе". І сказав Володимир: "Нехай, прийшовши [із| сестрою вашою, охрестять мене". І
послухали [його] цесарі, і послали сестру свою, і деяких сановників, і
пресвітерів. Вона ж не хотіла йти [в Русь], як у погани, і сказала їм:
"Лучче б мені тут умерти". І сказали їй брати: "Коли наверне як-небудь
бог Руську землю в покаяння, ти й Грецьку землю ізбавиш од лютої раті.
Ти ж бачиш, скільки зла наробили руси грекам? Нині ж, якщо ти не підеш,
те саме вони творитимуть нам". І ледве удвох присилували вони її, і
вона, сівши в корабель [і] з плачем поцілувавши родичів своїх, рушила
через море. Коли прибула вона до Корсуня, то вийшли корсуняни з поклоном, і ввели її в город, і посадили її в палаті. Охрести
вся ж він у церкві святої Софії. І єсть церква та в городі Корсуні,
стоїть вона на [високому] місці посеред города, де ото чинять торг
корсуняни; палата Володимирова стоїтьокрай церкви ідо сьогодні, а
цесарицина палата—за олтарем... Володимир же, взявши цесарицю |
Анну], і Анастаса, і попів кор-сунських, мощі святого Климента і Фіва,
ученика його, узяв також начиння церковне [й] ікони на благословення
собі. Поставив він теж церкву святого Іоанна Предтечі в Корсуні нагорі,
що її насипали [корсуняни] посеред города, крадучи насип, і та ж церква
стоїть ідо сьогодні. Узяли ж вони, ідучи [в Русь), двох мідяних ідолів і
чотирьох коней мідяних, які й нині стоять за святою Богородицею
[Десятинною?]; про них, не знаючи, думають, що вони мармурові є. Корсунь
же він оддав грекам як віно за цесарицю, а сам вернувся до Києва. І
коли [Володимир] прибув, повелів він поскидати кумирів — тих порубати, а
других вогню оддати. Перуна ж повелів він прив’язати коневі до хвоста і
волочити з Гори по Боричевому [узвозу) на ручай, і дванадцятьох мужів
пристави в бити [його) палицями, І це [діяли йому) не яко древу, шо
відчуває, а на знеславлення біса. Коли спокушав він сим образом людей -
хай одплату прийме від людей! "Великти сси, господи, дивні діла твої!" Учора шанований людьми, а сьогодні знеславлений! І
коли ото волокли Його по ручаю до Дніпра, оплакували його невірні люди,
бо іще не прийняли вони були хрещення. І, приволікши його, вкинули його
в Дніпро. І приставив Володимир [до нього людей], сказавши: "Якщо де
пристане він, то ви одпихайте його від берега, допоки пороги пройде.
Тоді облиште його". І вони вчинили звелене. Коли пустили І його) і
пройшов він крізь пороги, викинув його вітер на рінь, яку й до сьогодні
зовуть Перунова рінь. Потім же Володимир послав посланців своїх
по всьому городу, говорячи: "Якщо не з’явиться хто завтра на
ріці—багатий, чи убогий, чи старець, чи раб,— то мені той противником
буде". І, це почувши, люди з радістю йшли, радуючись, і говорили: "Якби
се не добре було, князь і бояри сього б не прийняли". А назавтра вийшов
Володимирз попами цесарициними і корсунськими на Дніпро, і зійшлося
людей без ліку, і влізли вони у воду, і стояли—ті до шиї, а другі — до
грудей. Діти ж (не відходили] од берега, а інші немовлят держали.
Дорослі ж бродили [уводі], а попи, стоячи, молитви творили. І
було видіти радість велику на небі й на землі, що стільки душ
спасається, а диявол тужив, говорячи: "Горе мені, бо проганяють мене
звідси! Тут бо думав я житво мати, бо тут немає вчення апостольського,
не знають [тут люди] бога. І радів я з служіння їх, тому що служили вони
мені. І ось побіждає мене невіглас оцей, а не апостол і мученик, і вже
не буду я царствувати у землях сих". Люди ж, охрестившись, ішли
кожен у доми свої. А Володимир, рад бувши, що пізнав він бога сам і люди
його, і глянувши на небо, сказав: "Боже великий, шо сотворив небо і
землю! Поглянь на новії люди свої! Дай же їм, господи, узнати тебе,
істинного бога, як ото узнали землі християнськії, і утверди в них віру
правдиву і незмінную. [А] мені поможи, господи, проти врага-диявола,
щоб, надіючись на тебе і на твою силу, одол і в я підступи його". І,
це сказавши, повелів він робити церкви і ставити [їх] на місцях, де ото
стояли кумири, і поставив він церкву святого Василія [Великого! на
пагорбі, де ото стояли кумири Перун та інші і де жертви приносили князь і
люди. І почав він ставити по городах церкви, і попів [настановляти], і
людей на хрещення приводити по всіх городах і селах... Літопис руський. - К., 1989. — С. 60— 66.
|