Це свято церква називає другим Богоявленням. Відзначають його з
четвертого століття, коли цариця Олена, мати імператора Костянтина
Великого, побудувала на горі Фавор храм на спомин про велику подію. За
Біблією Ісус Христос разом зі своїми учнями піднявся на вершину цієї
гори і почав молитися. Під час молитви його лице просяяло, ніби сонце, а
одяг зробився білим і блискучим, як світло. У блаженному сяйві Він
здійнявся на небеса й почули його учні голос Всевишнього, який
сповістив, що Ісус є намісником Бога на землі. Саме це і переконало їх у
надприродній місії Христа. Звідси й назва свята — Преображення Господнє. У народі це свято більше відоме як Яблучний Спас.
Цього дня колись одягали білий одяг, брали великодні кошики з плодами
саду й городу та пишні букети з колоссям жита або пшениці і вирушати до
церкви святити все те, що дала мати-земля: яблука, виноград, груші,
горох, картоплю, огірки, помідори тощо. Освячення у цей день різних плодів символізувало розквіт і плодючість усього створеного у безкінечному царстві життя. За церковними правилами до Другого Спаса навіть скуштувати яблуко нового врожаю не дозволялося.
Особливо не рекомендувалося це робити жінкам, чиї діти померли. До
свята варто було поститися і молитися, щоб всі майбутні немовлята
залишалися живими. До того ж, існувало повір’я, що на Спаса янгелочки
спускаються до Ісуса (в деяких регіонах — до Богородиці), і той, чия
мама їла яблука, частування не отримує. Після освячення плодів у церкві, господар колись з освяченою свічкою обходив пасіку й запрошував родину до столу. Спочатку
їли яблука та мед, запиваючи виноградним або яблучним вином, «щоб
садовина родила», а потім переходили до інших страв. Головними на
святковому столі булипечені яблука. Готували
їх так : верхівку з хвостиком відрізали, виймали середину з насінням,
клали туди мед або цукор і запікали в печі. А ще господині готували
пісні пироги й штруделі з яблучною начинкою та варили узвар або
грушівник — кисіль зі свіжих груш. Також у день Преображення Господнього існував звичай дарувати плоди бідним та вбогим і щедро ділитися
новим врожаєм з родичами, сусідами, щоб на наступний рік був щедрий
врожай. Звичаю цього дотримувалися настільки суворо, що, коли
дізнавалися про когось, хто не зробив цього доброго діла, то людину
вважали невартою уваги і припиняли з нею спілкуватися. Перед
Яблучним Спасом селяни косили траву-отаву, завершували викопувати цибулю
та часник, бо 17 серпня — Явдоха-сіногнійка, яка нагадувала, що
залишені в грунті цибуля та часник можуть вимокнути. Треба було зібрати й
малину, бо вона втрачає смак. На Спаса поминали померлих родичів.
Це давня українська народна традиція – відголосок прадавнього культу
предків. За народною міфологією, це третій прихід мерців на світ у
весняно-літньому сезоні: вони з’являються на Страсний Четвер, на Зелені
Свята і на Спаса. Після Спаса ночі вже стають прохолодними, бо осінь на порозі. Тому колись і казали: «Прийшов Спас, держи рукавиці про запас!» З цього часу вже не чути співу птахів, і у вирій починають відлітати ластівки. «Ластівка весну починає, осінь накликає». Звичайно, спостерігали цього дня і за погодою, бо вона віщувала погоду восени і взимку. Підмічали: «Якщо день сухий, то й осінь буде суха, якщо дощ – то й осінь буде дощова. Ясно — зима буде сувора». А ще у давнину казали: «Який день на другий Спас, такою буде й Покрова». ( Інформацію запозичено із сайту www.ridna.ua)
| 
